Державний навчальний заклад “Харківський регіональний центр професійної освіти поліграфічних технологій та машинобудування”
ПОДВИГ НАВІЧНО…
Наш навчальний заклад розташований за адресою: місто Харків, вулиця Івана Камишева, 37. Здається, просто звичайна адреса і звичайна вулиця. Тільки незвичайне те, що названа вона на честь людини, яка багато років тому пожертвувала своїм життям за ради миру на землі.
Щороку, у травневі дні, коли згадуємо всіх тих, хто не повернувся
із фронтів Другої Світової війни, запрошуємо на тематичні виховні години близького родича Івана Камишева, його племінника, Сергія Петровича Камишева. Тому про подвиг Івана довідуємося не з сторінок книжок,
а від людини, яка свято береже пам’ять про свого дядька, який не повернувся
з фронту.
До речі, Сергій Петрович проживає в тому самому будинку, в якому
до війни поселилася вся багатодітна родина Камишевих. Тому й вулиця носить назву імені Героя Радянського Союзу Камишева Івана. На будинку, в якому проживають близькі героя, розмішена меморіальна дошка, як символ пам’яті і нагадування прийдешнім поколінням про подвиг і самопожертву молодої людини в ім’я миру.
Іван народився 7 липня 1925 року в селі Артемівка Чугуївського району Харківської області. Українець. Закінчив 7 класів і вступив
до ремісничого училища при електромеханічному заводі в Харкові (колишнє професійно-технічне училище № 10) за фахом слюсар-лекальник. Однак його життєві плани були зруйновані війною, що почалася. Харків був окупований німецькою армією, і Іван Камишев, не встинувши евакуюватися, жив
в окупованому місті аж до його звільнення Червоною армією 23 серпня 1943 року. А 29 вересня юнак був покликаний в армію райвійськоматом міста Харкова.
У діючій армії – з жовтня 1943 року на Центральному фронті. Служив ручним кулеметником 172-го стрілецького полку (13-а стрілецька дивізія, 59-а армія, 1-й Український фронт), червоноармієць.
Потім його частина була передислокована на Ленінградський фронт. У бою був поранений. Після лікування в одному з ленінградських госпіталів бився на 2-му Прибалтійському фронті, а потім з 16 грудня 1944 року – на 1-му Українському фронті в 13-ій стрілецькій дивізії.
Відзначився в Сандомирсько-Сілезькій наступальній операції складової частини Вісло-Одерської стратегічної операції, в ході якої 13-а стрілецька дивізія, що входила до складу 59-ї армії, вела бої за Сілезький промисловий район Польщі, в тому числі за Домбровський вугільний басейн на території Катовіцького воєводства. Був нагороджений медаллю
«За відвагу» і представлений до звання Героя Радянського Союзу.
З наказу по 172-му стрілецькому полку
Нагородити кулеметника Івана Павловича Камишева за те, що він в бою 22 січня 1945 року за село Заков і висоту 368.0 вогнем свого кулемета придушив дві вогневі точки супротивника і знищив п’ять фашистів.
26 січня 1945 року в бою в районі міста СосновецьКатовіцького воєводства був у складі групи з п’яти бійців, яка перерізала шосейну дорогу, коли по ній рухалася ворожа колона автомашин. Червоноармієць Камишев, прагнучи затримати її просування, зі зв’язкою гранат кинувся під головну машину і підірвав її.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року
за мужність і героїзм, проявлені у бою з німецько-фашистськими загарбниками Камишеву Івану Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
І. П. Камишев похований у військовому похованні на схід від міста ЧелядзьСоснівецького повіту Катовіцького воєводства. Ім’ям героя названо вулицю в Харкові і професійно-технічне училище № 10.
У статті використані спогади племінника С. П. Камишева
та матеріали Л.Є Шеймана.
Адміністрація Державного навчального закладу «Харківський регіональний центр професійної освіти поліграфічних медіатехнологій та машинобудування» вітає ветеранів, дітей війни, ветеранів праці з Великою Перемогою у Другій Світовій війні. Бажаємо всім міцного здоров’я, миру, злагоди та благополуччя.
