ДОСВІД ДИРЕКТОРА
Я понад десять років очолюю заклад позашкільної освіти і чітко бачу, як реформа Нова українська школа впливає не лише на шкільний простір, а й на нас – тих, хто продовжує освіту дитини після дзвінка. На перший погляд може здатися, що НУШ – це лише про уроки, підручники та інтерактивні дошки. Насправді вона змінює спосіб мислення, очікування батьків, мотивацію дітей – а отже, й нашу роботу.
Раніше позашкілля здебільшого сприймали як дозвілля або «секції для зайнятості». Сьогодні ж ми маємо стати простором розвитку компетентностей: творчих, громадянських, командних. Якщо школа у межах НУШ формує компетентності, то ми — ґрунт, де ці компетентності розкриваються на практиці. Наприклад, якщо учені на уроці говорять про критичне мислення, то в гуртку науково-технічного напрямку вона вчиться реально вирішувати проблему, сперечатися аргументовано, брати відповідальність за спільний результат.
Проте варто визнати: школа змінюється швидше, ніж позашкілля. У школі – нові програми, методичні рекомендації, державна підтримка. Ми часто маємо ті самі старі кабінети, мінімальний бюджет і педагогів, які не завжди готові до роботи в новому стилі – як фасилітатори, наставники, модератори, а не «вчителі, що навчають». І все ж ми маємо перевагу – свободу. Ніхто не обмежує нас рамками уроку, оцінкою, атестацією. Наш головний критерій – чи дитина хоче повернутися завтра.
Порівнюючи школу й позашкілля, бачу таке: школа задає напрям, а ми додаємо крила. Але без співпраці це не працює. Там, де вчитель і керівник гуртка планують спільні проєкти, дитина отримує цілісний досвід. Там, де кожен існує окремо, усе розпадається на фрагменти.
Мій висновок простий: НУШ – це не загроза позашкільній освіті, а шанс. Якщо ми приймемо нову філософію «дитина в центрі», компетентності замість просто «занять», партнерство замість ієрархії – ми станемо не додатком до школи, а її рівноправним партнером у вихованні вільної, відповідальної, творчої особистості.
Наталія ВАРАВА
